Хто придумав карусель

570

30 червня 1559 року на Королівській Площі Парижа відбувся турнір на честь підписання мирного договору з Іспанією. Король Генріх II любив турніри і завжди був їх активним учасником, як і належало монархам того часу. До епохи ренесансу турніри вважалися вже порівняно безпечними заняттям, турнірні обладунки робилися таким чином, що нанести тілесні ушкодження противнику було практично неможливо… Однак, коли король зійшовся у двобої з графом Монтгомері — сталося нещастя: спис графа зламалося, а тріска застрягла в очниці шолома Генріха II. Король в муках помирав протягом 10 днів, після його смерті турніри залишилися в минулому, спочатку у Франції, а пізніше і в інших державах Європи.

Вдова Генріха II, флорентийка Катерина Медічі, хоча і заборонила турніри, намагалася знайти їм гідну заміну, оскільки подібні свята наочно демонстрували велич і силу монарха в очах підданих. У той час законодавицею моди була Італія, і ось на зміну середньовічним військових свят прийшла естетика свят італійського ренесансу і пишних алегоричних дійств. Двір Медічі до того часу знайшов підходящу заміну турнірів — катання на каруселі: масштабні преставлення на античні або легендарні сюжети, з десятків придворних вершників, які розігрували кінні балети і виконували всілякі вправа на спритність, не вступаючи в прямі поєдинки один з одним.

Так кінні каруселі, з’явившись при флорентійському дворі, скоро поширилися у Франції, а звідти вже по всім державам Європи.

З початком епохи бароко Франція починає диктувати моду на свята. Король Людовик XIV не відрізнявся могутньою статурою і зростанням, не був він і великим полководцем, на відміну від своїх маршалів. Проте свята Версальського двору були поставлені з такою майстерністю, що король, їх найактивніший учасник, здавався справжнім божеством для своїх підданих. Численні ескізи і гравюри свят тієї епохи демонструють фантастичні і величні образи, в яких виступали король і його свита.

Одним із свят тієї епохи, визначив моду більш ніж на сторіччя вперед, стала масштабна карусель, влаштована в Парижі перед палацом Тюїльрі в 1662 році. Хоча самого палацу вже давно немає, площу перед ним досі так і називається «площа Карусель» в пам’ять про цю грандіозну подію.

Свято епохи ренесансу і бароко — це космос у мініатюрі, тому головною темою каруселі було обрано змагання п’яти націй з усіх кінців світу. Тут були Турки, Перси, Індійці, Римляни, очолювані королем, і навіть кадриль Американських індіанців. Природно в кожній кінної процесії брали участь жителі далеких країн, а придворні французького короля, одягнені в екзотичні «карусельні» костюми, мали до реальних етнографічним костюмах вельми віддалене відношення. Костюм насамперед демонстрував багатство власника, тому десятки вершників сяяли золотом, діамантами і гігантськими плюмажами в половину людського зросту, на подив простих парижан, які до цього не бачили нічого подібного. Свято був зображений на гравюрах, які швидко розійшлися по дворах Європи.

На жаль, від каруселей залишалося мало речових свідчень. Ментальність придворних тієї епохи припускала, що свято демонстрував щедрість, тому робився лише один раз (за невеликим винятком), і все, що використовувалося на святі, також використовувалася лише один раз. Тому розкішні костюми перешивались, а декорації йшли на злам. Щасливий виняток — Швеція, там було прийнято зберігати одяг монархів, тому досі у зборах королівського палацу знаходиться чудово збереглася карусельна екіпірування короля Карла XI. Завдяки їй ми можемо уявити розкіш свят тієї епохи. Треба сказати, мало хто міг дозволити собі розмах версальського двору. Шведським придворним для своєї каруселі довелося робити античні обладунки з пап’є-маше, так і скандинавський клімат змусив провести карусель у вкрай стислі терміни, оскільки доводилося красуватися в римських обладунках при мінусовій температурі.

Втім, коли після петровських реформ традиція європейських придворних урочистостей була перенесена в Росію, північний клімат зіграв свою злий жарт над організаторами наймасштабнішою в Росії каруселі. Катерина II, тільки зійшовши на престол, за традицією епохи намагалася зміцнити своє становище з допомогою масових свят. На червень 1765 року планирлвалась карусель перед Зимовим Палацом. Ця карусель повинна була повторити ту саму знамениту карусель Людовика XIV, минулий століттям раніше. Директор каруселі, обер-шталмейстер імператриці, князь П. І. Рєпнін уважно вивчив описи, гравюри і костюми з того свята. Тисячі дворян з’їхалися з усієї Росії, щоб подивитися або взяти участь у цьому дійстві. Архітектор Антоніо Рінальді збудував амфітеатр на всю площу двірцеву, і тут починаються дощі. Літо 1765 року було настільки дощовим, що як не намагалися переносити дату каруселі — погода заважала. Довелося відкласти свято на рік, що виявилося дуже дорого і для казни, і для учасників свята.

Зате в наступному році все вдалося провести без накладок. Масштаб свята дійсно міг зрівнятися з французьким. В каруселі брали участь кадрилі націй з усіх кінців світу, але до звичних вже націй (римляни, індійці, турки) були додані слов’яни, що, втім, ніяк не позначилося на костюмах вершників, одягнених в античному стилі. Крім кавалерів, у святі брали участь і пані, але не верхи, а на колісницях. Набір вправ для кавалеристів був стандартним — зняти кільце пікою, кинути дротик в ціль, зрубати голови манекенів. За змаганням уважно слідкували судді, і, якщо в каруселях з участю монарха переможець був визначений, то тут судді не були декоративної інстанцією, а дійсно розійшлися в думках, кому дістанеться головний приз — діамантова ґудзик і петлиця на капелюх. Перший приз в результаті отримав підполковник Кірасирського полку князь І. А. Шаховської.

До кінця XVIII століття в моду поступово повернулася готика і лицарський роман. Імператор Павло, шанувальник лицарських традицій, також мав намір проводити каруселі у себе в гатчинського резиденції. Він ініціював будівництво арени для турнірів, яка так і не була завершена через передчасної смерті імператора, однак у незавершеному вигляді збереглася до теперішнього часу.

Зі смертю Павла закінчується XVIII століття і починається інша епоха, більш прагматична, в якій вже не було місця марнотратним урочистостей у дусі бароко. Тим не менш, традиція кінних каруселей не умирла, а просто видозмінилася. До другої чверті XIX століття готика стала самим модним і популярним напрямком архітектури, а історичний роман — найпопулярнішим жанром літератури. Росія вже давно була в руслі європейської моди, імператор Микола I — пристрасний англофіл, поклонник Вальтера Скотта — вибрав готику офіційним стилем свій резиденції — Петергофа і, насамперед, парку «Олександрія». З тих пір кінні каруселі — це насамперед гра в середньовіччі, навіть не в саме середньовіччя, а в «мрію» про епоху з чарівного рицарського роману чи старовинної казки.

Дружину Миколи I імператрицю Олександру Федорівну (Фридерику Шарлотту Вильгельмину), ще в бутність прусської принцесою називали Білою Трояндою, в честь героїні роману де Ла Мотт Фуке «Чарівне кільце». Це романтичне прізвисько збереглося і в Росії, а вінок із білих троянд прикрасив герб царської резиденції. В 1829 році, в день народження імператриці, в Потсдамі в її честь провели одну з наймасштабніших лицарських каруселей XIX сторіччя — «Чари Білої Троянди». Вже одна назва натякала на казковий сюжет свята. Придворний архітектор Карл Фрідріх Шинкель звів декорації в класичному дусі навпроти королівського палацу. У величезні тріумфальні ворота в’їжджали кадрилі лицарів, одягнених у стилізовані середньовічні обладунки. Лицарі демонстрували майстерність триматися в сідлі, кінні балети, театралізовані битви і вправи на спритність. Крім лицарських кадрилей, гостям були представлені численні «живі картини», а самі урочистості завершилися балом і нагородженням переможців. Пам’ять про святі зберігалася ще довго, альбоми з ілюстраціями продовжували видавати і перевидаватися протягом десятиліть.

Микола I теж вирішив провести масштабний лицарський свято в Царському Селі — саме там зберігалася тоді велика колекція зброї, нині представлена в лицарському залі Ермітажу. Імператору і придворним довелося вперше в житті одягатися в справжні середньовічні обладунки, які далеко не завжди підходили по фігурі. Зауважимо, що під час пруської каруселі лати були виготовлені спеціально і нагадували середньовічні обладунки досить віддалено. Ф. П. Літке, вихователь великого князя Костянтина Миколайовича, залишив такі цікаві спогади: «Кавалерам лати дані були з Арсеналу. Все це прибрати і пригнати на тиждень, дамам зшити собі костюми. З ніг збились. Але це ще не головне: треба було бачити цих нещасних, коли вони влізли в залізні футляри, не на них зшиті, вчинені мученики, і в цьому стані керувати конем. Кавалеристи записні зізнавалися, що вони зовсім не переймайтеся, тим більше що і коні не звикли до таких фігур. Государ, приміряючи свій шолом, трохи не задохся. З його розташуванням до притечению крові до голови… Словом туга наповнювала душу, поки все не скінчилося!.. Між тим все-таки факт цікавий і варто зберегти його в пам’яті…» Проте не усі відгуки були настільки критичні. Сам Костянтин Миколайович був задоволений святом: «Був карусель, мущина в латах, дами в костюмах. Ми пажами. Всі в захопленні». Втім, якщо судити по знаменитій картині Верне, пажам було набагато простіше в їх легких костюмах.

Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Винаходи
Факт
Схожі факти

Цікаві факти про будильник

Цікаві факти про радіо

Цікаві факти про поштових скриньках

Цікаві факти про ковзанах

Навігація по записах

Цікаві факти про підтяжки
Цікаві факти про підкові