Манускрипт Войнича — найзагадковіша рукопис у світі

5

У зібранні бібліотеки Єльського університету (США) зберігається унікальний раритет, так званий манускрипт Войнича (Voynich Manuscript). В інтернеті цього документа присвячено безліч сайтів, його часто називають найзагадковішою езотеричної рукописом у світі.

Манускрипт названий так на ім’я його колишнього власника — американського книгопродавця У. Войнича, чоловіка відомої письменниці Етель Ліліан Войнич (автора роману «Овод»). Рукопис була куплена в 1912 р. в одному з італійських монастирів. Відомо, що в 1580-х рр. власником манускрипту став тодішній німецький імператор Рудольф II. Зашифровану рукопис з численними кольоровими ілюстраціями Рудольфу II продав відомий англійський астролог, географ і дослідник Джон Ді, вельми зацікавлений в отриманні можливості вільно виїхати з Праги до себе на батьківщину, в Англію. Тому Ді, як вважають, перебільшив старовинні рукописи. За особливостями паперу і чорнила її відносять до XVI ст. Проте всі спроби розшифрувати текст за останні 80 років були марними.

Ця книга, розміром 22,5х16 см, містить закодований текст на мові, який досі не ідентифікований. Спочатку вона складалася з 116 аркушів пергаменту, чотирнадцять з яких на даний момент вважаються втраченими. Написана збіглим каліграфічним почерком з допомогою гусячого пера і чорнила п’яти кольорів: зеленими, коричневими, жовтими, синіми і червоними. Деякі літери схожі на грецькі або латинські, але в основному являють собою ієрогліфи, які досі не виявлені ні в жодній іншій книзі.

Практично кожна сторінка містить малюнки, базуючись на яких текст манускрипту можна поділити на п’ять розділів: ботанічний, астрономічний, біологічний, астрологічний і медичний. Перший, до речі найбільший розділ, що включає в себе більше сотні ілюстрацій різних рослин і трав, більшість з яких неидентифицируемы або навіть фантасмагоричні. А супроводжуючий їх текст ретельно поділений на рівні параграфи. Аналогічно оформлений другий, астрономічний розділ. Він містить близько двох десятків концентричних діаграм із зображеннями Сонця, Місяця і всіляких сузір’їв. Велика кількість людських фігур, в основному жіночих, прикрашає так званий біологічний розділ. Схоже, що в ньому пояснюються процеси життєдіяльності людини і таємниці людської взаємодії душі і тіла. Астрологічний розділ рясніє зображеннями магічних медальйонів, зодіакальних символів і зірок. А в медичній частині, ймовірно, наведені рецепти лікування різних хвороб і магічні поради.

Серед ілюстрацій — понад 400 рослин, що не мають прямих аналогів у ботаніці, а також численні фігури жінок, спіралі з зірок. Досвідчені криптографи в спробах розшифрування тексту, записаного незвичайними письменами, найчастіше діяли так, як це було прийнято в XX столітті, — проводили частотний аналіз зустрічальності різних символів, підбираючи відповідну мову. Однак латину, ні багато західноєвропейських мов, ні арабська мова не підійшли. Перебір тривав. Перевірили і китайський, і український, і турецький… Марно!

Короткі слова манускрипту нагадують деякі з мов Полінезії, але й тут нічого не вийшло. З’явилися гіпотези про інопланетне походження тексту, тим більше що і рослини не схожі на знайомі нам (хоча дуже ретельно промальовані), і спіралі з зірок у XX столітті нагадували багатьом про спіральних рукавах Галактики. Залишалося зовсім неясним, про що йдеться в тексті рукопису. Підозрювали також і самого Джона Ді в містифікації — нібито він написав не просто штучний алфавіт (такої в роботах Ді і справді був, але нічого спільного з використаним у манускрипті не має), але і створив безглуздий текст на ньому. Загалом, дослідження зайшли в безвихідь.

Історія манускрипту.

Так як алфавіт манускрипту не має візуальної схожості ні з однією відомою системою письма і текст досі не розшифровано, єдина «зачіпка» для визначення віку книги та її походження — ілюстрації. Зокрема, одягу та оздоблення жінок, а також пара замків на діаграмах. Всі деталі характерні для Європи періоду між 1450 і 1520 роками, так що рукопис найчастіше датується саме цим періодом. Це побічно підтверджується і іншими ознаками.

Самим першим точно відомим власником книги був Георг Бареш (Georg Baresch), алхімік, який жив у Празі на початку XVII століття. Бареш, мабуть, був також здивований таємницею цієї книги з його бібліотеки. Дізнавшись, що Атанасиус Кірхер (Athanasius Kircher), відомий єзуїтський вчений з Римської Колегії (Collegio Romano), опублікував коптська словника і розшифрував (як тоді вважалося) єгипетські ієрогліфи, він скопіював частину рукопису і послав цей зразок Кирхеру в Рим (двічі), просячи допомогти розшифрувати його. Лист Бареша 1639 року Кирхеру, виявлена вже в наш час Рене Цандбергеном (Rene Zandbergen) — найперша відома згадка про Рукописи.

Залишилося нез’ясованим, чи відповів Кірхер на прохання Бареша, але відомо, що він хотів купити книгу, однак Бареш, ймовірно, відмовився її продати. Після смерті Бареша книга перейшла його другові — Йогану Маркусу Марци (Johannes Marcus Marci), ректор Празького університету. Марци імовірно відіслав її Кирхеру, своєму давньому другові. Його супровідний лист 1666 року досі прикріплене до Рукопису. Серед іншого, в листі стверджується, що її спочатку купив за 600 дукатів імператор Священної Римської імперії Рудольф II, який вважав книгу роботою Роджера Бекона.

Подальші 200 років долі Рукопису невідомі, але найбільш імовірно, що вона зберігалася разом з рештою листуванням Кірхера в бібліотеці Римської колегії (нині Григоріанський університет). Книга, ймовірно, там і залишалася, поки війська Віктора Еммануїла II не захопили місто в 1870 році і не приєднали Папська держава до Італійського королівства. Нові італійські власті вирішили конфіскувати у Церкві велику кількість майна, в тому числі і бібліотеки. Згідно з дослідженнями Ксав’єра Чеккальди (Xavier Ceccaldi) та інших, перед цим безліч книг університетської бібліотеки були спішно перенесені в бібліотеки співробітників університету, майно яких не конфісковувалися. Листування Кірхера була серед цих книг, а також, очевидно, там була рукопис Войнича, так як до сих пір книга несе на собі екслібрис Петруса Бекса (Petrus Beckx), в той час глави єзуїтського ордену і ректора університету.

Бібліотека Бекса була перенесена на віллу Мондрагон у Фраскаті (villa Borghese di Mondragone a Frascati) — великий палац поблизу Риму, придбаний товариством єзуїтів у 1866.

У 1912 році Римська колегія мала потребу в засобах і вирішила в найсуворішій таємниці продати частину своєї власності. Вілфрід Войнич придбав 30 рукописів, серед іншого, і ту, яка зараз носить його ім’я. У 1961 році, після смерті Войнича, книга була продана його вдовою Етель Ліліан Войнич (автором «Овода») іншому книготорговцу Хэнсу Краусу (Hanse P. Kraus). Не знайшовши покупця, в 1969 році Краус подарував манускрипт Єльському Університету.

Залишається констатувати той факт, що незважаючи на всі стараня вчених в нашу епоху глобальних інформаційних і комп’ютерних технологій середньовічний ребус залишається нерозгаданим. І невідомо, чи зможуть вчені коли-небудь заповнити цей пробіл і прочитати результати багаторічних праць одного з предтеч сучасної науки.

Зараз це єдине у своєму роді витвір зберігається в бібліотеці раритетних та рідкісних книг Єльського університету і оцінюється в 160.000 доларів. Рукопис не дають нікому в руки: всі бажаючі спробувати свої сили в розшифровці можуть завантажити фотокопії високої якості з сайту університету.

Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Непізнане
Факт
Схожі факти

Існував у Шаоліні «коридор смерті»

Де поховані страчені декабристи

Автомобіль на воді — неразгаданный фокус Луїса Энрихта

Куди зник череп Миколи Васильовича Гоголя

Навігація по записах

На чому розбагатів Альфред Нобель
Цікаві факти про Фінляндії