Як Іван Грозний відрікся від престолу на користь нащадка Чингісхана

4

А ви знаєте, що був час, коли нащадок Чингісхана правил російським царством? Причому сталося це не в часи татаро-монгольського ярма, а значно пізніше, у часи Івана Грозного.

Чингізидів Саїн-Булат Бекбулатович, правнук правителя Золотої Орди хана Ахмата, навіть у казкових снах не міг побачити, що одного разу стане правителем Росії. Будучи главою Касимівського ханства, в колишні часи колишнього буферною зоною між Москвою і Ордою, а в середині XVI століття опинився провінційним захолустьем, Саїн-Булат був просто мусульманином на службі російського государя. Але зазіхнути на місце помазаника Божого він вже точно не мав жодних підстав.

Однак все сталося саме так. Спочатку любив бешкетувати московський цар хрестив свого слугу, давши йому ім’я Симеон, а незабаром одружив його на Анастасії Мстиславской, дочки знатного боярина і глави скасованої земщини.

Ледь новоспечений Симеон Бекбулатович прийшов в себе від раптового підвищення, як восени 1575 р. своїм указом Іван Васильович звів хрещеного татарина в сан великого князя всієї Русі, поступившись йому і Кремль, і палац, і трон, і царський виїзд. Собі ж залишив скромний титул великого князя Московського, переїхав жити з Кремля на Петрівку, їздив в простому возке, а в царські палати був нарівні з іншими боярами і сідав по бічній стороні довгого столу, який очолював новий цар.

Як згадували сучасники – посли європейських країн, ніхто в Москві не брав зміну всерйоз. І хоча «Іван Московський», як став іменувати себе Іван Грозний, який звелів віддати Симеону Бекбулатович царські почесті, бояри, кланяючись «місцеблюстителя престолу», косили оком на Івана Васильовича, якого продовжували вважати істинним государем.

Офіційно вважалося, що тепер на Русі два правителя. Однак авторитет нового царя був настільки невеликий, що дяки на грамоти його навіть не відповідали, адресуючи свої послання раніше государю. Ніхто не вірив у двовладдя, вважаючи, що це була «короткочасна і зовсім не витримана проба поділу влади, – як повідомляв один з послів своєму королю, – якась гра або примха, сенс якої неясний».

Грозний ж, хоча формально від царської влади відрікся, тим не менше від урядових обов’язків не звільнявся. А в приватних розмовах з іноземними послами часом припускали, що «…хоча ми і оголосили, що, мабуть, звели іншого в царське гідність … ще зробимо в цій справі, як Бог наставить нас».

Тим часом «потішний цар», виголошував одну за іншою, наслідуючи інтонаціями царя Грозного. «Ми, великий князь всієї Русі, наказуємо», – у справі і не дуже вворачивал він гріючої душу фразу. У промовах своїх новоявлений великий князь всія Русі з металом у голосі погрожував неспокійних сусідів – шведів і литовців, а в особливій мірі – ливонцам, над якими, була справа ще в «доцарскую» бутність, здобув він перемогу у прикордонній сутичці і не раз пригадував її, безумовно, пишаючись цим своїм досягненням. В армії, однак, над ним сміялися і вважали головного воєводу Русі нікчемним воєначальником.

Новий цар також виявляв демонстративну відданість православ’ю, вистоюючи з дружиною довгі молебні і ревно хрестячись.

Киваючи промов «місцеблюстителя», бояри з трепетом чекали повернення до влади Івана Васильовича. Що й не могло статися через одинадцять місяців від «воцаріння» Симеона Бекбулатовича.

Всупереч припущенням недоброзичливців Іван Грозний не розправився зі зміщеним з трону попередником, але наділив його титулом великого князя Тверського, відписавши солідні земельні наділи навколо Твері і Торжка. Ще вісім років, до самої смерті у 1584 р. свого благодійника, Симеон Бекбулатович безбідно княжив.

Але потім для нього настали чорні дні. Після загадкової смерті в Угличі царевича Дмитра мабуть Чингізидів включився в боротьбу за російський престол і програв більш щасливому супернику. Цілуючи хрест новому царю Борису Годунову, кожен боярин мав обіцяти «царя Симеона Бекбулатовича і його дітей і нікого іншого на Московське царство не бажаєте видети…».

Новий правитель Борис Годунов, побоюючись суперника, носив, як і він, царський титул, усунув конкурента, позбавивши всіх титулів і сослав доживати свій вік в тверське село Кушалино. За однією з версій Симеона за наказом нового царя попередньо осліпили.

Однак на цьому біди чингізиди не закінчилися. Настав Смутний час і низка змінюються правителів не давала «колишньому царю» спокою, відчуваючи в ньому потенційного конкурента в боротьбі за владу. Лжедмитрій I постриг Симеона в ченці під іменем старця Стефана в Кирило-Білозерському монастирі (1606). Василь Шуйський в тому ж році наказав заслати його на Соловки.

Помер схимник у січні 1616 року і був похований поряд із дружиною в Симоновом монастирі. На надгробку був напис: «Літа 7124 році генваря в 5 день преставився раб божий цар Симеон Бекбулатович під иноцех схимник Стефан».

Після революції монастир був зруйнований, а в наш час на цьому місці знаходиться Палац культури заводу ЗІЛ.

Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Суспільство
Факт
Схожі факти

Цікаві факти про рибалок

Де проводяться змагання з нічогонероблення

Цікаві факти про відпустку

Що забороняють контракти знаменитостям

Навігація по записах

Загадка кондуктора
Лондонський зміг. Цікаві факти