Чи можна уявити собі радянський кінематограф без таких картин як «Біле сонце пустелі», «Кавказька полонянка», «Діамантова рука», «Джентльмени удачі»? Мабуть, це неможливо. А адже вони з’явилися в прокаті тільки завдяки особистій участі Леоніда Ілліча Брежнєва. Більш того, найкасовіший фільм в історії нашого кіно, «Пірати ХХ століття», міг надовго опинитися на полиці, якби його випадково не подивився Генеральний секретар ЦК КПРС.
У 1967 році Леонід Гайдай закінчив зйомки фільму «Кавказька полонянка». За сюжетом студент Шурик опинився на Кавказі, де з ним відбулися такі пригоди, які призвели комісію від Держкіно в жах: в Радянському Союзі викрадають наречену, Юрій Нікулін співає пісню «Якби я був султан, я б мав трьох дружин». А його фраза – «У сусідньому районі наречений викрав члена партії»!!!. Хіба можна таке показувати радянському глядачеві? Висновок був однозначним – звичайно, ні!
Але, одного разу Леонід Ілліч захотів подивитися на дачі якусь свіжу комедію. Вирішили влаштувати для Брежнєва закритий показ опального фільму. На подив, з присутніх у залі голосніше за всіх сміявся сам Генеральний секретар. Не дивно, що «Кавказька полонянка» відразу ж отримала «зелене світло».
Картина «Біле сонце пустелі» також не викликала захвату у високих чиновників. Деякі сцени довелося перезняти. Наприклад, у початковому варіанті, дружина Верещагіна зійшла з розуму після загибелі чоловіка. Дружини Абдулли оплакували його смерть. Все це було потрібно прибрати з кадру. Але, навіть після всіх змін, доля картини була під питанням.
На щастя, про новому фільмі почув Брежнєв, який любив дивитися бойовики і вестерни. Одного разу, на дачі не виявилося зарубіжних картин на цю тему, довелося показати Леоніду Іллічу «Біле сонце пустелі». Нічого крамольного Брежнєв у фільмі не побачив, і вирішив, що фільм повинні подивитися радянські глядачі.
Специфічна тематика фільмів «Діамантова рука» і «Джентльмени удачі» також лякала тих, кому доводилося вирішувати – випускати чи ні картини на екрани країни. Адже головними героями були персонажі, що мали серйозні проблеми з законом. Причому, представлені вони були не в образі лиходіїв, а, навпаки, комедійних, а в чомусь навіть нещасних людей, що викликають у глядачів співчуття. Як, наприклад, подільники Доцента, що постали у фіналі картини на шлях виправлення. І в них Брежнєв не знайшов загрози для соціалістичного суспільства, більше того, особисто дзвонив в Головне управління кінематографії з вимогою дозволити масовий прокат.
Культовий радянський фільм «Пірати ХХ століття» був знятий вже в епоху, коли правління Леоніда Ілліча наближався до свого завершення – в 1979 році. Сюжет видався занадто жорстоким, з великою кількістю перестрілок і рукопашних поєдинків. Можливо, картину і не побачили б радянські глядачі до часів перебудови, коли б не втручання Брежнєва. Як вже було сказано, до бойовиків він мав особливу пристрасть, а тут ще і сюжет підходящий – наші хвацько розправилися з чужими.
Напевно, тут перераховані не всі фільми, долю яких вирішив Брежнєв. Але навіть цього короткого списку достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки збіднів би наш кінематограф, не попадися вони в свій час в фільмотеку Генерального секретаря.
Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Мистецтво
Genadiy
Схожі факти
Цікаві факти про бібліотеки
Гойко Мітіч — головний «індіанець» в СРСР
Цікаві факти про фільм «Іван Васильович змінює професію»
Як картина викрила вбивцю-горбаня
Навігація по записах
Загадка про жителів трьох районів
Цікаві факти про бібліотеки
