На стежці з’явився лицар, одягнений по лицарської моді. Ну, тобто, в залізних латах і шоломі. В одній руці лицар тримав здоровенний меч, а інший намагався обмахуватися як віялом — було жарко. Він тупотів так, що тремтіла земля, і, порівнявшись з котом, зачепила кінчиком шолома нижню гілку дуба.
— Вимахала голобля, — пробурчав кіт, повернувши голову слідом лицарю, — годують їх нині, мабуть, краще колишнього…
Людина в латах різко зупинився і трохи не впав. Він став озиратися в пошуках говорив.
— Чого головою крутиш? — єхидно хмикнув кіт. — Паморочиться голова? Мабуть від спеки.
Людина гикнув, розкрив широко очі і розгублено запитав:
— Це ти чи що говориш?
— Я! — гордо відповів кіт. — А хто ж? Ти чого моє дерево шапкою своєю залізною цепляешь? Подряпав, либонь.
— Так, я це… високий я, — промимрив лицар. — Зростання в мені два аршини та ще половина. Мамка казала.
— Мамка казала, — передражнив кіт. — Бач, хвалився. Так шажищи-то які! Мабуть, з аршин кожен.
Кіт встав, підійшов до слідів лицаря, віддрукувався в пилу, і доклав довгий хвіст між двома слідами.
— Якраз аршин! — досить крякнув він і знову ліг під деревом. — Куди топаєш, залізяка?
— Так це… принцесу виручати, — сміливо блиснув очима лицар.
— А чого її виручати? — буркнув кіт. — Сидить собі в замку, шкарпетки в’яже, светри всякі.
— Ну так Горинич-то її туди і заточив, — відповів спаситель, — може, вона хоче погуляти. Знову ж заміж дівку пора, дітей народжувати, а вона тут відпочиває.
— Заміж? — кіт широко відкрив очі, подумав, потім кивнув. — А… ну це, звичайно! Заміж їй в самий раз.
— А де замок? — запитав остаточно спітнілий лицар.
— Роззуй очі, солдатик, — пирхнув кіт, — он він стоїть. Повернись і побачиш. Півста кроків, і ти на місці. А твоя суджена — у віконці, яке посередині. Що від землі, що від верху — однаково буде.
Лицар з брязкотом повернувся і важко затопал, не попрощавшись. Коту було нудно, і він став вважати лункі кроки.
— Раз, два, три… — він старанно вважав і стежив очима за лицарем. Коли той підійшов впритул до стіни, кіт задоволено кивнув головою. — П’ятдесят два. Ось що значить окомір.
Лицар стояв біля гладкої кам’яної стіни і намагався чухати потилицю. Заважав шолом, а гайкового ключа під рукою не було. «Ось влучив», — подумав він, і в цей момент з вікна випала довга дівоча коса, діставши кінчиком точно до землі.
— Чого стоїш? Лізь, це ж вона тобі косу викинула, — промовив підійшов ззаду кіт.
— Це чого, коса? — сторопів лицар. — Скільки ж їй років, дівку-то? Таке ж за все життя не виростиш.
— Не дрейф, наречений! Принцес-то знаєш як годують? — заіржав кіт. — У неї коса за рік на третину аршини витягується. Та й Горынч її заточив, коли п’ятнадцять дівці стукнуло. Ув’язнив і обкорнав зачіску під самий нуль для медичної профілактики. Зараз, мабуть, в самому соку наречена твоя. Ти лізь, не сумнівайся. Зачекалася, піди.
Лицар попльовував на залізні рукавички, вхопився за косу і, важко відсапуючись, почав підйом.
Питання: скільки років принцесі?
Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Загадки
Факт
Схожі факти
Загадка про жителів трьох районів
Загадка про лижників і кавалеристів
Загадка про піратів і поділ видобутку
Загадка часів Другої Світової — знайди п’яту свиню
Навігація по записах
Які імена дають своїм дітям футбольні фанати
Цікаві факти про перелітних птахів
Коментар до статті «Загадка про лицаря і принцесу»
перший кого я залишу .
трьох поверховий замок
висота поверху три на п’ять метрів.
Але порахуємо 2.5 метра принцеса 1.7 метра = 3.4 метра / на 0.71= 35 років.
немає дракон прав . 15 років сама краса (якщо краса взагалі присутня).
якщо замок 30-35 метрів. то взагалі нема чого рахувати.
Ну захотілося порахувати , про свиней не хочу свині в житті набридли.
Reply ↓
