Головне не перемога, а участь — як зявився знаменитий девіз

3

Вислів «Головне – не перемога, а участь» сьогодні пішло далеко за рамки спорту. Його вживають як розраду невдахам, так і в іронічному тоні, в якості оцінки шансів аутсайдерів в тому чи іншому виді діяльності.

Іноді цю фразу називають олімпійським девізом. Це не зовсім вірно – у олімпійського руху є один офіційний девіз «Citius, Altius, Fortius!» – «Швидше, Вище, Сильніше!». До речі, автором цієї фрази є соратник барона П’єра де Кубертена по олімпійського руху французький священик Анрі Дідон. Він виголосив її, відкриваючи спортивні змагання в одному з коледжів. Баронові фраза сподобалася, і він закріпив її як офіційний девіз Олімпіад.

Саме на Олімпіаді 1908 року протяжність марафону склала нинішні 42 кілометри 195 метрів. Справа в тому, що на перших Олімпіадах ця дистанція не була чітко регламентована. На першій Олімпіаді 1896 року в Афінах дистанція проходила від містечка Марафон до столиці Греції, тобто повторювала маршрут який подолав грецький воїн по імені Фідіппід, за легендою приніс в Афіни новину про перемогу в битві над персами. Правда, воїн втік «всього» 34,5 км, а спортсменам організатори збільшили трасу до 40 км.

На наступних двох Олімпіадах протяжність траси теж була близько 40 км. Головною умовою залишалося те, щоб вона була однаковою для всіх учасників.

Організатори Ігор у Лондоні теж вже визначилися з трасою, як раптом втрутився король Едуард VII з сімейством, попросив змінити маршрут марафону так, щоб монаршья прізвище могла спостерігати за марафонцями з балкона Віндзорського замку.

Протяжність зміненої траси склала 42 км 195 метрів. Ще протягом двох Олімпіад протяжність марафонів буде змінюватися, поки в 1921 році міжнародна федерація легкої атлетики остаточно не затвердить «королівський стандарт».Одна людина, напевно, все своє життя проклинав англійського короля за цю реформу. Мова йде про італійського бігуні Дорандо П’єтрі.

П’єтрі цілеспрямовано готувався до марафону в Лондоні, розраховуючи на перемогу. Марафонський забіг проходив в дуже спекотний день, причому старт був даний в саме пекло – у половині третього дня.

П’єтрі почав не дуже швидко, поступово випереджаючи конкурентів. До 32-го кілометра він вийшов на друге місце, на 39-му «зламався» колишній лідер, і між італійцем і золотою медаллю залишалося всього три кілометри дистанції.

Далі розігралася одна з найбільших драм в історії спорту. Остаточно знесилений П’єтрі добіг до стадіону, де його вітали 75 тисяч глядачів. Йому залишалося до фінішу кілька сотень метрів, але спортсмен втратив орієнтацію і побіг не в ту сторону. Коли суддям вдалося пояснити це атлетові, той спробував розвернутися, але впав. Піднятися йому вдалося тільки за допомогою суддів, але він продовжив біг. Подальше вже було схоже на гладіаторські бої – на останніх 200 метрах дистанції П’єтрі падав чотири рази піднімався з допомогою суддів, але все-таки перетнув лінію фінішу. Вражений Артур Конан Дойл, який працював на Іграх репортером, написав: «Найбільші зусилля італійця ніколи не будуть викреслені з історії спорту незалежно від рішення суддів».

Говорячи про суддівському рішенні, письменник мав на увазі те, що допомога арбітрів марафонцу не допускалася. І саме на цьому ґрунтувався протест делегації, як ви вже здогадуєтеся, США, яка вимагала переглянути результати забігу. В американців був корисливий інтерес – другим фінішував спортсмен із США Джон Хейс.

Розглянувши протест, судді прийняли рішення – П’єтрі дискваліфікувати, а золоту медаль передати Хейсу.

Висока трагедія П’єтрі, якого, можливо, погубили додані для зручності королівської сім’ї метри дистанції, потрясла весь світ. Корольова Олександра замовила для італійця спеціальний кубок, який був вручений йому на церемонії нагородження.

Через кілька днів після драми на марафоні в лондонському соборі Святого Павла проходила служба, присвячена учасникам Олімпіади. З проповіддю виступав американський єпископ з Південного Віфлеєм (штат Пенсільванія) Етельберт Талбот. Коментуючи фрагмент з Першого послання апостола Павла до Коринтян, і згадавши про історію Дорандо П’єтрі, Талбот сказав: «зрештою, справжня Олімпіада дає нам тільки один надійний урок: Ігри самі по собі краще, ніж гонка і нагорода. Св. Павло говорить нам, як мало значить нагорода. Наша нагорода — не та, що тленна, але та, що нетлінна; і хоча тільки один може отримати лавровий вінок, всі можуть брати участь в рівній радості змагання».

Фраза священика запам’яталася всім присутнім, а особливо П’єру де Кубертену. Ще через кілька днів, вже на урядовому банкеті на честь олімпійців, він пошлеться проповідь Телбота і сформулює головну думку так: На цих Олімпіадах важливо не стільки перемагати, скільки брати участь.

З цього моменту почався переможний шлях крилатої фрази «Головне не перемога, а участь».

Facebook
Twitter
Мій світ
Вконтакте
Однокласники
Google+
Слова і Фрази, Спорт
Факт
Схожі факти

Цікаві факти про стрибках з жердиною

Як борець переміг Мохаммеда Алі

Крилаті слова, що прийшли з Давньої Греції

І їжаку зрозуміло

Навігація по записах

Микола Алексєєв – видатний градоначальник Москви
Загадка, яку першокласник вирішить швидше професора